Історія його створення бере свій початок у далекому 1946 році, коли в будівлі теперішнього комерційного технікуму започатковано Ужгородську школу торгово-кулінарного учеництва.   
У 1947 році 71 випускнику школи вперше присвоєно кваліфікацію кухаря, ревізора-інвентаризатора, помічника бухгалтера, продавця змішаних товарів. 
1949 рік – впроваджено нові професії: обліковець, старший продавець, завідувач магазином, завідувач кіоском, кухар II категорії.
1952 рік – підготовка робітничих кадрів здійснювалась з професій кулінар, продавець продовольчих і промислових товарів, згодом – кондитер, офіціант. 
1963 рік – організовано роботу з  підвищення кваліфікації кухарів-кондитерів, буфетників шкільного буфету, директорів колгоспних ринків.
1968 рік – навчальний заклад реорганізовано в професійно-технічне училище з підпорядкуванням управлінню торгівлі Закарпатського облвиконкому. 
1972 рік – розпочато будівництво нового корпусу училища, яке було завершено у 1982 році.
З 1985 року професійно-технічне училище №20 підпорядковане Міністерству освіти Української РСР та відповідно управлінню професійно-технічної освіти Закарпатської облдержадміністрації.
2003  рік –  училище реорганізоване в Ужгородське  вище  професійне училище торгівлі та технологій харчування.

2020 рік – на базі училища створений навчально-практичний центр “Сучасних технологій харчування та ресторанного сервісу” за професіями кухар та офіціант.

Перший післявоєнний випуск (Із спогадів випускника школи

торгово-кулінарного учеництва М.І. Головея )

 

    1946 – перший післявоєнний рік, країна загоювала рани, нанесені війною. Перед Закарпаттям, як новою областю України, постало багато завдань – не тільки післявоєнного відновлення, але і перебудови народного господарства на новий лад. Для цього потрібні були кадри, спроможні організувати державну систему господарювання, в тому числі і торгівлю та харчову промисловість. Саме з цією метою в другій половині 1946 року в Ужгороді було створено новий навчальний заклад – школу торгово-кулінарного учеництва, яка з часом була реформована в Ужгородське вище професійне училище торгівлі та технологій харчування. Серед інших підрозділів цього училища був і клас, який готував ревізорів для торгівлі. В цей клас абітурієнти підбиралися особливо уважно, з певним життєвим досвідом. Основну частину класу, в якому я навчався, складали демобілізовані з армії хлопці, серед яких було ряд офіцерів.
   

    Повернувшись з лікування в серпні 1946р., я влаштувався на роботу старшим бухгалтером Перечинської райспоживспілки, де і раніше працював. Переді мною разом з Ю.Ю.Сеничем, було поставлено завдання організації Райпромкомбінату. Проте, уже через півтора місяця я був направлений на навчання в групу ревізорів вищезгаданого училища, яке закінчив у серпні 1947р. Навчаючись в училищі я виконував також функції позаштатного інспектора торгівлі. Повинен відмітити, що атмосфера, яка панувала в училищі, значно сприяла пристосуванню слухачів до мирного життя, допомогла забути воєнне лихоліття, ставати веселими, життєрадісними. Молодь відчула потяг до знань, чого була позбавлена під час війни. У нас були прекрасні викладачі-наставники, які давали нам не тільки професійні знання, але прищеплювали любов до праці, колективізму, вчили нас добру, патріотизму. Вони поводили себе з нами на рівних.

    Після закінчення училища, отримавши призначення на роботу, більшість випускників продовжили навчання – хто заочно, а хто на стаціонарі. У період навчання в училищі я часто бував в університеті, куди мріяв поступити. Незабаром мої мрії збулись. Я відмінно закінчив хімічний факультет і отримав кваліфікацію фізика-хіміка (1953 р.), аспірантуру (1956 р.) і став аспірантом УжДУ, старшим  викладачем (1960 р.), доцентом (1961 р.), доктором хімічних наук (1975 р.), професором (1976 р.). З 1960 по 1968 роки працював деканом хімічного факультету УжДУ. У 1963 – 1966 роках завідував кафедрою загальної і неорганічної хімії, а у 1966 – 1976 роках – завкафедрою «Хімії твердого тіла» і «Напівпровідників», які сам створив. У 1976 році в Ужгороді організував спецлабораторію нелінійних та електрооптичних кристалів Всесоюзного науково-дослідного інституту монокристалів, якою керував до 1986 року. У1986 році ця лабораторія була переведена до складу Інституту ядерних досліджень НАН України і реформована мною у відділ «Оптичних матеріалів квантової електроніки», яким я керував до виходу у 1990 році на пенсію. В подальшому до 1999 року я працював у створеному мною відділі провідним науковим працівником Інституту електронної фізики НАН України.

 

    В листопаді 2003 року мене запросили у Київський славістичний університет для організації Закарпатської філії нової кафедри. Тут мною створено потужну кафедру «Економіки та природничих дисциплін», якою керував до лютого 2006 року. Так на старість пригодились мені і ті знання, які набув в училищі в 1946 – 1947 роках.

    Під час роботи в УжДУ мною створено наукову школу «Матеріалознавства функціональної електроніки», яка одержала широке визнання не тільки в Україні, але і далеко за її межами. Мої учні та створені ними наукові підрозділи стали теж відомими. Під моїм керівництвом шістнадцять учнів захистили кандидатські дисертації, а шість учнів та послідовників стали докторами наук. 

   Маю понад триста шістдесят наукових публікацій, став Почесним хіміком СРСР, лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. Президентом НАН України мені призначено Державну стипендію, яку отримують видатні діячі  науки освіти і культури.

 

{gallery}history{/gallery}